·       Проекти Фонду

 

·        Звіти про виконану роботу

 

·       Бібліографія

 

·        Зворотній зв’язок

 

·        Повернутися на головну

 

КОРОТКІ БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ

 

6.01.1938 — в родині Семена Дем’яновича та Їлини Яківни Стусів народилася четверта дитина — Василь.

1941 — з села Рахнівки Вінницької обл. родина поета переїздить до м.Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів міста.

1944-1954 — навчання в середній школі № 75 м.Сталіно.

1954-1959 — навчання в Сталінському педагогічному інституті із спеціальності “Українська мова та література“.

15.08.-15.10.1959 — вчителював у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області.

11.1959-11.1961 — служба у лавах радянської армії.

7.12.1961-16.01.1963 — вчитель української мови та літератури у середній школі № 23 м.Горлівки Донецької обл.

15-23.03.1963 — підземний плитовий шахти “Октябрьская“ м.Донецька.

26.03.-26.10.1963 — літературний редактор газети “Социалистический Донбасс“ м.Донецька.

Стосовно цього періоду можна прочитати такі спогади:

Анатолій Лазоренко, Щоденник Василя Стуса, Володимир Вербиченко, Василь Захарченко, Зінаїда Конунченко, Йосиф Курлат, Іван Середа, Ігор Нижник, Марія Стус, Олег Орач, Василь Шиманський, Їлина Стус, Анатолій Гарматюк, Борис Дорошенко, Віктор та Ганна Дідківські, Володимир Міщенко, Іван Костиря, Спогади про вчителювання на Кіровоградщині, Леонід Сотник, Маркіян Сав’юк, Микола Малахута, Микола Сенчило.

 

Від 1.11.1963 — аспірант Інституту літератури АН УРСР ім.Т.Г.Шевченка із спеціальності “Теорія літератури“. Переїзд до Києва.

4.09.1965 — виступ протесту в київському кінотеатрі “Україна“ з приводу репресій проти української інтелігенції.

20.09.1965 — відрахований з аспірантури за “систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу“, тобто за виступ у кінотеатрі “Україна“.

28.09.-23.11.1965 — робота в будівельній бригаді, а згодом кочегаром Українського науково-дослідного інституту садівництва у Феофанії під Києвом.

10.12.1965 — одруження з Валентиною Попелюх.

14.01-1.06.1966 — спершу молодший, невдовзі — старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву УРСР. “Звільнений за власним бажанням — за безсовісними, здається, наполяганнями тов. Зубкова з Інституту літератури“ (Автобіографія В.Стуса від 23.07.1966р.).

Від 17.09.1966 — до арешту — старший інженер відділу технічної інформації проектно-конструкторського бюро Міністерства промисловості будівельних матеріалів Києва, а потому — старший інженер проектно-технологічного об’єднання.

Стосовно цього періоду можна прочитати такі спогади:

Леоніда Світлична, Алла Горська, Борис та Маргарита Довгань, Василь Голобородько, Василь Захарченко, Віктор Іванисенко, Віра Вовк, В’ячеслав Чорновіл, Євген Пронюк, Євген Сверстюк, Іван Гель, Іван Калиниченко, Ірина Калинець, Микола Самійленко, Михайлина Коцюбинська, Михайло Горинь, Михайло Осадчий, Олег Орач, Станіслав Тельнюк, Валентина Попелюх, Табєлєви, Генріх Дворко, Дмитро Горбачов, Дмитро Стус, Іван Дзюба, Леонід Селезненко, Микола Жулинський, Роман Корогодський, Віктор та Ганна Дідківські, Віктор Кордун, Володимир Міщенко, Данило Шумук, Микола Плахотнюк, Микола Роженко, Ганна Коцур, Микола Петренко, Юрій Бадзьо, Ярослав Дзира.

 

12.01.1972 — перший арешт поета.

7.09.1972 — суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до 5-ти років ув’язнення та 3-х років заслання.

1972-01.1977 — відбуття покарання в таборах у Мордовії.

11.1975-02.1976 — перебування у спеціалізованій ленінградській лікарні з приводу операції на шлунку.

З 5.03.1977 — заслання в селищі ім.Матросова Тенькінського району Магаданської області; робота “учнем проходчика гірської підземної ділянки“ та машиністом скрепера на рудні ім.Матросова об’єднання “Севервостокзолото“.

1978 — поета прийнято до PEN-клубу.

Серпень 1979 — повернення до Києва.

Початок жовтня 1979 — вступ до Української Гельсінської групи.

7.10.1979 — за Стусом встановлено адміністративний нагляд.

22.10.1979-11.01.1980 — робота формувальником II-го розряду ливарного цеху на заводі ім.Паризької комуни.

З 1.02.1980 - до арешту — робота в цеху № 5 українського промислового об’єднання “Укрвзуттєпром“ фабрики взуття “Спорт“ намажчиком затяжної кромки на конвеєрі.

14.05.1980 — другий арешт.

Кінець вересня 1980 — суд, на якому поета було засуджено до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання.

З 11.1980 — відбуття покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с.Кучино Чусовського району Пермської області.

Весна 1981 — останнє побачення з рідними.

1882 — рік камери-одиночки.

Ніч з 3 на 4.09.1985 — смерть Василя Стуса в карцері табору ВС-389/36.

Стосовно цього періоду можна прочитати такі спогади:

Василь Овсієнко, Борис Черних, Леоніда Світлична, Анатолій Болабольченко, Андрій Сахаров, Борис та Маргарита Довгань, Таборовий зошит, Василь Захарченко, В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Гель, Іван Калиниченко, Ірина Калинець, Левко Лук’яненко, Март Ніклус, Микола Горбаль, Микола Самійленко, Михайлина Коцюбинська, Михайло Горинь, Михайло Осадчий, Михайло Хейфец, Олег Орач, Сергій Солдатов, Станіслав Тельнюк, Валентина Попелюх, Генріх Дворко, Дмитро Стус, Іван Дзюба, Леонід Бородін, Леонід Селезненко, Ніна Баннікова, Роман Корогодський, Семен Глузман, Василь Курило, Віктор та Ганна Дідківські, Данило Шумук, Микола Плахотнюк, Ганна Коцур, Валентин Мороз, Размік Маркосян.

 

17-19.11.1989 — перевезення на київську землю праху Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого.

Стосовно цього періоду можна прочитати такі спогади:

Василь Овсієнко, Анна-Галя Горбач, Володимир Шовкошитний, Ірина Калинець, Олег Орач, Юрій Бєліков, Дмитро Стус, Мойсей Фішбейн, Богдан Підгірний.